Політики не виправдали наших сподівань. Настав час нових представників народу. тих, хто знає, як розвивати край і суспільство!

 

Мене завжди цікавили політика, управління соціумом, розвиток державності. Але що більше я дізнавався про здобутки у світі та вивчав практику українського державотворення, то більше засмучувався. Прикро, коли є потенціал і можливості для розвитку, а приходять політики, які розглядають країну як власну вотчину. Їх не цікавлять місцеві проблеми, життя простих людей. Вони впевнені, що кілька «щедрих» подарунків перед виборами, і владні важелі в їхніх руках. Прийшовши до влади, вони починають вирішувати власні питання, забувши про виборця і дані йому обіцянки. Звідки така байдужість у політиків і чиновників?

 

Cправи важливіші за слова

 

Я зростав у будинку, де сусіди були дружніми. Завжди допомагали одне одному. Змалечку я долучався до суспільних справ і відчував гордість, коли разом вирішували якість загальні потреби. Коли я переїхав до Ірпеня, мене причарувало це місто. Мені захотілося не лише тут жити і працювати, а й розвивати його. Тоді, а це був 2010 рік, я пішов у депутати Ірпінської міської ради. На окрузі мене всі знають. Я з кожним познайомився, поцікавився, як живеться. Коли став місцевим депутатом, жодного прохання своїх виборців я не залишив без уваги. Переважно вони стосувалися благоустрою.

 

Працюючи депутатом Ірпінської міської ради, я бачу, наскільки цинічною та байдужою до людей є бюрократична машина. Постійно перебуваючи у безпосередньому контакті з людьми і шукаючи шляхів вирішення проблем, з якими вони звертаються до мене як до свого представника, я бачу, що нинішня система не працює, вона руйнує найкращі сподівання громади, залишається глухою та сліпою до її звернень. Упевнений, цей мур треба пробивати. Чутки, що є місцевий депутат, який допомагає вирішити потреби, швидко поширилися містом, і до мене стали звертатися мешканці з усього Ірпеня. Я відкрив громадську приймальню, бо більшість питань мешканці здатні вирішувати самі, просто не знають як. І юристи їм ці можливості роз’яснюють.

 

Мій досвід депутатської та громадської роботи, яку ми здійснювали з багатьма з вас – вчителями, медиками, підприємцями, діячами культури та спорту – дає мені право сказати: я знаю, як потрібно захищати інтереси людей. Саме тому я обрав для себе найбільш простий і очевидний шлях: бути разом із громадою, а не з чиновниками. Заснувавши газету «Західне передмістя Києва», я створив своєрідний майданчик для обміну думками, ідеями щодо вирішення зболілих проблем для мешканців регіону. Це той спосіб комунікації, який дозволяє відчувати пульс Західного передмістя і діяти залежно від його ритму. Разом із журналістами редакції ми не лише змальовували проблеми, а й шукали рішення. Зокрема, для мешканців Стоянки, які залишилися без води, вже роблять свердловину. Для родин Мироцького, які отримали звістку про заборгованість за комунальні послуги з невиправдано великими сумами (десятки тисяч гривень), юристи моєї громадської приймальні підготували належним чином документи, щоб у суді домогтися скасування рішення сільради і перерахунку тарифів. У Михайлівці-Рубежівці величезна липа стала загрозою для високовольтних дротів. Мешканці села не раз нарікали на іскри, боялися залишитися без світла в час непогоди. Сьогодні аварійне дерево прибрали. Вирішення безлічі питань вимагало часу і зусиль організованої громади. Гречку я не розвозив. Моя допомога – це, перш за все, ознайомитися з проблемою, спрямувати і підтримати людей, аби вони повірили у власні сили. Вважаю, що такий підхід значно корисніший, ніж передвиборчі подарунки від кандидатів.

 

Конфлікт інтересів

 

Найбільше зусиль під час вирішення будь-яких питань мешканців Західного передмістя йде на те, аби побороти байдужість політиків і чиновників, яка вбиває у людях надію, залишаючи їх сам на сам зі своїми проблемами. На жаль, статусу місцевого депутата не достатньо, щоб змусити усі державні служби працювати так, як належить – для людей.

 

Ще більше перепон, непорозуміння, інтриг виникло, коли, розробляючи План розвитку ЗПК, я почав зустрічатися з професіоналами різних галузей, експертами, простими мешканцями. Спільною командою ми шукали оптимальні рішення щодо розвитку нашої території. Низка круглих столів уже відбулася. Деякі теми ми продовжуємо розробляти. Я сподіваюся у вересні опублікувати цей документ окремою брошурою. Однак я розумію: для реалізації цього Плану розвитку ЗПК, треба більше повноважень, ніж є у місцевого депутата.

 

Я переконаний, ЗПК – не придаток столиці, до чого нас постійно підштовхують. Західне передмістя Києва гідне бути самодостатньою територією з власними принципами організації життя і з власними інтересами. Реальні повноваження треба зосередити на місцях. Нам потрібна не «вертикаль», а «горизонталь» влади. Цього я і добиватимусь з усіх сил, шукатиму о днодумців.

 

Самовисуванець по 95 округу

 

Отже, я прийняв рішення – я іду в народні депутати. Хочу звернути вашу увагу, що йдеться саме про НАРОДНОГО депутата, щоб розірвати порочне коло виборів без вибору. Не хочу більше, щоб депутатами ставали люди, які не знають нічого про конкретні проблеми та болі мешканців нашого регіону. Ми не будемо більше гратися. Разом ми маємо заявити своє право на те, щоб у парламенті Західне передмістя Києва представляла людина, для якої ця земля є Батьківщиною наших дітей, а не так звана «еліта», яка все більше і більше відокремлюється від людей. Я розумію, що лише своєю позицією і справами можу заслужити вашу довіру. Не підніматиму під час виборчої кампанії жодного партійного прапору. Та й кому потрібні довгі розмови, якими «годують» нас політики різних мастей. Вони нічим не відрізняються одне від одного, а їхніх балачок українці вже наїлися вдосталь.

 

Середовище навколо ми створюватимемо самі, лад наводитимемо самі – власною роботою, вчинками, небайдужістю і рішучістю. Тому поняття «народний депутат» треба наповнити реальним змістом.

 

Я заявляю про своє прагнення і право бути представником народу на цих виборах! Зрештою, на зміну старим політикам, які погрузли у власних внутрішніх проблемах, має приходити нове покоління, сформоване в Незалежній Україні, не зашорене, для якого такі поняття як демократія, розвиток, правова держава — не елементи передвиборчої агітації, а сутність їхнього життя.

 

Я, Дмитро Войцех, іду на вибори як безпартійний самовисуванець, не боюся ні конкурентів, ні ворогів, ні тих, хто розпочав проти мене чорну піар-кампанію. Вони проковтнуть свій бруд самі, тому що правда на моєму боці, а правда – завжди перемагає. Ми доведемо свою спроможність бути на сторожі інтересів громади своїми конкретними справами.

 

Співпраця з громадою, зворотній зв’язок з нею — це мій принцип, від якого я не відмовлюся. Візьмемо відповідальність за своє майбутнє у власні руки!

 

Щиро ваш, Дмитро ВОЙЦЕХ